Так, годжуся з вами: заголовок допису доволі неочікуваний. Чи, правомірно взагалі отак ставити питання – якесь підпорядкування галицької Русі та ще й ординцям..? Давайте спершу спокійно проаналізуємо те, що відомо на цю тему, а вже опісля робитимемо висновки.
.
Отже, почну з двох писемних джерел.
.
По-перше, десь на початку 1320-их років відомий географ, мандрівник і державний діяч венецієць Маріно Санудо Старший (значення праць якого порівнюють із відкриттями Марко Поло) у своїй капітальній праці “Liber secretorum fidelium crucis” серед маси інших сюжетів оповідає про появу золотоординських кочовиків у країнах Центральної Європи. Власне, про галицькі землі Маріно Санудо згадав також й у листі до короля Франції Філіпа VI, який він написав десь на початку жовтня 1334 року. У цьому листі Маріно Санудо пише, що “…Надалі є на Русі двоє князів, що коряться Татарам, які тримають землю величезну з народом численним, слідують греків [релігійними] стопами й звідки проникають коштовності різні у значній кількості до Франції, до Німеччини, до Італії… й на півдні проте є Русь Мала, яка граничить на заході з Польщею, на півдні, отже, з Угорщиною, і на сході з татарами Узбека, господаря свого уже згаданого…”
.
По-друге, вищенаведене свідчення якимсь дивним чином перегукується із повідомленням ще одного середньовічного автора: швейцарського ченця-францисканця (а, заодно, й знаного хроніста й автора фундаментального “Chronicon a Friderico II Imperatore ad annum 1348”) брата Йогана із Вінтертура який, описуючи події початку 1340-их років вказує, що “…кажуть, тому що імператор Татарський незадовго до цього часу двох поганських королів цілком достойних поставив на чолі русів, які їх один за одним потруїли…”
.
Кілька літ тому, львівський дослідник Ілля Паршин – завідувач відділом історії середніх віків Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, аналізуючи ці свідчення зауважив, що “…ступінь підпорядкованості галицько-волинських володарів кочівникам у XIV столітті – питання малодосліджене”. Про якусь особливу роль, яку мала у той час галицька держава, свідчить й те, – пише вищезгаданий дослідник, що династія наших Романовичів у той час не проводила перепис (на зразок обліку) свого населення, так як це робили інші руські князівства перебуваючи у складі Імперії монголів, а, точніше, Золотої Орди.
Приблизні межі Золотої Орди станом на першу половину XIV століття (зверніть увагу на південно-західні кордони Золотої Орди, яка була невід”ємною і органічною частиною Імперії монголів)
Отже, які висновки (чи, радше, припущення) можна зробити із вищенаведеного..?
.
По-перше, в історичній науці існує корпус писемних (а, тут додам – і археологічних) джерел, які неспростовно свідчать про фактичну, а не лише номінальну, підпорядкованість галицької Русі золотоординським правителям впродовж близько півтораста літ (у межах ХІІІ-ХIV століть). Чи було це “жорстоким і ганебним монгольським ігом” для галицьких земель? – таких свідчень я, поки-що, не знаходжу. Мабуть, що ні, бо усі, без винятку, галицькі князі часто і з великою охотою використовували ординські війська для залагодження своїх військово-політичних (і, нерідко – матримоніальних) потреб.
.
Наприклад, для протидії польському королю Казимиру ІІІ, галицько-волинський князь Юрій ІІ Тройденович попросив у хана Узбека багатотисячне військо. І той йому ці кочівницькі полки одразу надав, що дало змогу галичанам у 1337 році заатакувати Польщу.
.
Через три роки після цих подій (коли у квітні 1340 року під мурами Львова з’явилися польські війська того ж Казимира ІІІ), то, на прохання Голови боярської Ради воєводи Дмитра Детька хан Узбек знову надав львів’янам 40-тисячне військо для походу на Польщу.
Одне із художніх відтворень образу давньоруського воєводи (у дописі мовиться про львівського воєводу Дмитра Детька)
По-друге, результатом отих спільних галицько-золотоординських військових дій проти короля Казимира ІІІ стало те, що польський король змушений був закінчити війну із галицькою Руссю і укласти з галичанами мир, а крім того Казимир ІІІ у мирному договорі відмовлявся від будь-яких претензій на наші землі. Але..!
.
Дочекавшись смерті хана Узбека (1341), король Казимир ІІІ таки поїхав на поклін у Золоту Орду і отримав там ярлик на правління, за що він сплатив ординцям (за рік наперед!) данину та зобов’язався її сплачувати й надалі, що юридично і фактично зробило його (Казимира ІІІ) васалом золотоординських ханів.
.
Тобто, польський король пішов тим самим шляхом, яким до нього пройшли й галицькі вінценосні володарі, демонструючи перед Імперією монголів, у тому числі перед її сателітом – Золотою Ордою, цілковиту покору.
.
У ті роки так чинили, не лише галицькі, але й десятки володарів інших, і куди сильніших за галицьку Русь, давніх держав тогочасного світу, такі як Китай, країни Середньої Азії, Переднього Сходу та частина королівств Європи…
Хан Узбек (1283 – 1341), під час правління якого значна частина сьогоднішньої Галичини входила до складу Золотої Орди – невіддільної частини Імперії монголів.
Узбек, Султан Гіяс ад-Дін Мухаммад Узбек — хан Золотої Орди (улус Джучі), син Тогрула, онук Менгу Тимур-хана, праправнук хана Батия.
Хан Узбек був одружений з донькою імператора Візантії Андроніка ІІ, а через шлюб племінниці Тулубай споріднився з мамелюцьким султаном Єгипту ан-Насиром Мухаммедом.
Правління Узбека тривало найдовше з усіх ординських ханів. Він завершив період міжусобиць в Орді, довівши її до зеніту розвитку. Узбек запровадив державну релігію — іслам, прийнявши ім’я султана Мугаммада.
1321 року атакував візантійську Фракію. 1323 року змусив болгарського царя Михайло I Шишман знову визнати зверхність Золотої Орди. Потім ординське військо у битвах біля Проомосулу і Черномена зазнало поразки від візантійців на чолі із Іоанном Каннтакузином. Узбек-хан у 1325 році атакував Закавказзя, через що ворог у відповідь спустошив його володіння до Тереку. Водночас почалися конфлікти з генуезцями Сугдеї, яка з перервами тривала до 1327 року.
1331 року відбулося нове вторгнення до Візантії, під час якого візантійці зазнали поразки й відступили до Росокастрона. Імператор Андронік III Палеолог вимушен був визнати зверхність Золотої Орди та почати сплачувати данину Узбеку. 1332 року хан видав венеційцям спеціальний ярлик на право торгувати у своїх володіннях. 1335 року безуспішно атакував нового ільхана Арпа-хана в південному Кавказі. 1337 року, коли візантійський імператор відмовився платити данину, ординське військо сплюндрувало землі до Геллеспонту. 1341 року готувався новий похід, але смерть імператор та посольство на чолі із Д.Кідонісом попередило це.
Консолідація влади в часи Узбека, його політика ісламізації призвели до значних змін в ординських містах. В цей період було закладено підвалини та в значній мірі сформована своєрідна індустрія державної економіки, повязаної з посередницькою торгівлею між Балканами, Руссю, Кавказом і Мавераннахром в Центральній Азії. Важливим елементом стала централізована система управління торгівельних шляхів, яку створив Узбек. Вона складалася з даручів (спеціальних чиновників), що слідкували за базарами, митами тощо, перекладачів, погонщиків коней і верблюдів, караван-сараїв уздовж шляхів, системи колодяців та їх охорони. Впроваджено стабільний розмір ввозимого мита — 3%.
Розвиток торгівлі призвів до зростання населення, що призвело до формування духовної та економічної культури, заснованої на монгольських традиціях та арабських звичаях. При цьому відбувалося знайомство з європейською культурою через генуезців та венеціанців (в меншій мірі — пізанців), які створили близько 28 факторій в межах Золотої Орди. Водночас розширення міст почало призводити до зменшення лісів, байраків, що сприяло ерозії ґрунтів.
У 1320-х роках починається різький підйом рівня Каспійського моря, викликаний сейсмічною активністю та зміною річища Амудар’ї. В результаті до кінця панування Узбека міста в нижньому Надволжжі та в Надараллі опинилися під загрозою підтоплення. Все це сприяло подальшій аридизації землі. Водночас негативний вплив мала й урбанізація. Втім за часів Узбека ці чинники ще не впливали на економіку Золотої Орди. Негативні наслідни їх стало відчутно лише у 1360-х роках, коли до аридизації додалася потужна посуха.
Микола Бандрівський
Коментарі