Всі учасники театру – актори-міріонетки, бо так ними легше управляти художньому керівнику і головному режисеру. Він же – заслужений діяч у сферах впливу-інтриг-скандалів-розкрадання бюджету-дерибану землі з творчим псевдо СВ, а за «сумісництвом» міський голова Тернополя Сергій Надал.
Вистави нового театрального сезону Тернопільського владного театру під орудою СВ збирають аншлаги. І як тільки градус зацікавлення публіки до того чи іншого спектаклю знижується, театральні журналісти, приручені сценаристом-режисером-постановником і посаджені ним на зарплатний ланцюг, починають цей градус підвищувати. Невтомно пишуть, показують і розповідають про приховані сенси, яких глядач міг і не побачити з першо-го разу.
Одна із останніх вистав привернула увагу шанувальників театру абсурду актуальною та болючою у воєнний час темою: затримання на хабарі голови обласної ради свободівця Михайла Головка.
Немає сумніву, що зрежисерував це дійство сам СВ. Надихнула його давня антипатія до однопартійця, викликана конкуренцією за лідерство в «Свободі». Натхнення вийшло з берегів, коли Головко став головою обласної ради і почав протистояти створеній стараннями СВ тамтешній коаліції.
Крім того, головний режисер мусив кров-з-носа вигадати щось таке, щоби публіка нараз забула епічну феєрію «Донька мера Тернополя Анастасія Родрігес і її двомільйонний маєток у Маямі».
Поки широкий резонанс цієї теми ледь не знищив репутацію татка в очах шанувальників і однопартійців, що вже почали обертати голови в бік Головка, СВ вирішив збити конкурента з партійної орбіти. Дарма, що постраждає репутація політичної сили. Він же талановитий режисер і не раз створював кишенькові партійки-водевільки, що заходили невибагливому глядачеві й допомагали СВ щоразу збирати касу.
Цього сезону творчий неспокій СВ посилювала ще одна причина: треба було конче відвернути увагу глядачів від теми московського патріархату, що почувається на теренах Тернопільщини доволі комфортно. Повернення Почаївської лаври українцям непокоїло тільки Головка і є невигідним ні СВ, ні його товаришу Трушу.
Великому СВ московська церква постачає прихильників. У її парафіян дуже розвинений стадний інстинкт, тож вони на загал чинять так, як велять їхні батюшки. На виборах зокрема. Чому, думаєте, свободівець і патріот СВ віддав їм свого часу землю під церк-ву, яку вони почали зводити в Тернополі без документів?
Товариш СВ Труш теж був не в захваті від політики Головка щодо ворожої церкви, бо обіцяв деким своїм товаришам з офісу президента, які є її прихильниками, не відбирати лаври в попів Кирила. Тому коли глядацька спільнота розв’язала щодо московського патріархату активність, треба було перемикнути її на інше.
І доля церкви агресора на Тернопільщині направду перестала бути цікавою для публіки, щойно всі інформаційні ресурси зарясніли афішами про спектакль з хабарником Головком.
Так гарно все починалося, такі прситрасті завирували, та вже в другому акті щось пішло не так. Глядачі зрозуміли, що Головко залишається на посаді. Заставу йому повернули, бо виявилося, що підприємець не хабар давав, а гроші на купівлю автомобіля для фронту.
Незважаючи на режисуру, гідну Оскара, інтерес до вистави згас, щойно розгорівшись. Усі почали виходити з зали. І тут підгодовані СВ театральні критики знову отримали від нього команду негайно роздмухати цей інтерес тиском на опозиційну фракцію ЄС в облраді, щоб та негайно почала збирала підписи за відставку Го-ловка. І її депутати, не маючи за собою жодної посади, прковтнули наживку.
СВ спить і бачить, як би надати своїй мрії знищити Головка сценічного вирішення. А от товаришу Трушу це не на руку. І ось чому. Справа в тому, що коли відбулася прем’єра спектаклю з Головком, у НАБУ сказали, начебто повинні були взяти іншого чиновника, але завадив злив інформації з суду.
Хто цей чиновник, якому так пощастило? Не будемо показувати пальцями. Нагадаємо тільки, що в попередніх спектаклях двоє заступників Труша несподівано отримали почесні ролі воїнів ЗСУ на зрозумілих для підготовленого глядача підставах. І оскільки вони виявилися недоторканими, на авансцену вивели Головка в образі хабарника. Але як тільки він позбудеться посади, то стане нецікавим для глядачів. З другого боку, згасання інтересу до Головка означає привернення уваги до заступників Труша. Бо не дурно він ховав їх у лавах ЗСУ.
Труш, певно, тримає кулаки, щоб Головка поки не посунули. Але режисер гне свою лінію і намагається позбутися його спротиву і в на малій сцені міської ради, і на великій обласної, де рулить підконтрольна йому трупа-коаліція.
Глядачі в очікуванні й трохи приголомшені. Сцена, в якій Головко пояснює, що брав гроші для купівлі машини на фронт, не залишилася непоміченою ними. Адже відомо, що Головко протягом останнього року відвіз для фронту щонаймеше пів сотні автівок, коли міська рада витратила від 24 лютого 2022 року на потреби українського війська лише 2% від бюджету.
Великий режисер-махінатор керується політичним інтересом – готується до наступних виборів і підминає «Свободу» під себе.
В СВ манія контролю – нав’язливе прагнення керувати всіма та контролювати все і всіх. Тих, хто смикається і опирається, вдавлює в асфальт. Уже й останні з опозиційних театральних критиків набрали в роти води. А слухняні, розкручені ботами з посередностей до геніальностей, сумлінно відпрацьовують зарплату.
І публіка в захваті від їхніх зригувань за сценаріями СВ! Почали приписувати Головку фінансові дії, забувши, певно, що від 24 лютого розпорядником усіх дійств є обласна військова адміністрація. Тобто Головко не міг дати хід жодному папірцеві, якщо на ньому не було підпису Труша.
Але це Станіславський сказав би: «Не вірю!», а глядачі дивляться з відкитими ротами, збираючи аншлаги. Вірять, здається, і самі актори в те, що творять, хоча вони давно стали маріонетками в руках великого режисера-махінатора.
Поки завіса. Далі буде. Оплесків не хочеться. Хочеться вимити руки.
Анастасія Антрактова
Коментарі