Історія російсько-радянського військового монументу “Пагорб Слави” у Львові

Помилка львівської влади, на яку ми – своїм мовчанням – даємо згоду..?

18.01.2023
Історія російсько-радянського військового монументу “Пагорб Слави” у Львові
Фото: радянсько-російський монумент у Львові - Пагорб Слави

Ми всі з сумом спостерігаємо за тим, як – починаючи з квітня місяця минулого року – внизу Марсового Поля, що прилягає до Личаківського цвинтаря, проводяться захоронення наших нових Героїв, які смертю хоробрих полягли у цій, небувало жорстокій, українсько-російській війні. На сьогоднішній день, у тому місці вже близько півтораста свіжих могил. І, чи не кожного дня зранку, екскаватор своїм ковшем викопує ями під нові могили…

.

А, що не так? – спитаєте ви.

.

По-перше, ці нові поховання здійснюються на вкрай непрестижному місці – внизу пагорба, на якому розкинулося Марсове Поле. Чому цього не роблять на ділянках, які розташовані вище, мені невідомо.

.

По-друге, можна було б змиритися з тим, що наших Героїв ховають на існуючому військовому кладовищі, на якому рядами під гранітними відполірованими плитами з відповідними написами і символікою, лежать тисячі солдат і офіцерів радянської армії (ота алея із гранітними надмогильними плитами, є головною віссю того радянського меморіального комплексу). 

.

Але, постає питання: якщо українських Героїв й надалі будуть захоронювати на Марсовому Полі, то рано чи пізно, їх могили впритул межуватимуть із згаданими військовими похованнями радянського часу у тому числі могилами НКВДистів. Добре це, чи зле..? Щиро кажу: я не знаю. Все залежить від того, як львівська влада на чолі з Андрієм Івановичем, планує вийти із цієї ситуації. 

.

Чи є якийсь інший варіант у тій ситуації із пошуком місця у Львові, для достойного поховання українських військових Героїв..?

.

Припускаю, що є. Маю на увазі Пагорб Слави на Майорівці, де ще часів Першої Світової війни були військові поховання.

Радянсько-російський монумент у Львові – Пагорб Слави, який у незміненому вигляді існує досі (світлина 1970-их років)

Якимсь дивним чином, цей меморіальний комплекс на Пагорбі Слави (який досі у Львові є найбільш зримим і політично-вмотивованим символом войовничого мілітаризму чужої держави),  випав з поля зору і львівського міськвиконкому, і його Голови. Той факт, що Андрій Садовий минулого пів року тому наказав збити з пілонів на Пагорбі Слави дві радянські зірки, аж ніяк не закрило цієї проблеми.

.

Отже, до чого я веду: більш як сто років тому росіяни зовсім невипадково (під час дев’ятимісячної окупації Львова у 1914-1915 роках) на вимогу родини генерал-губернатора окупованої Галичини графа Бобринського,  обрали – під свій майбутній Пагорб Слави – саме цей: найвищий і найпрестижніший у тутешній околиці міста, пагорб для захоронення своїх солдатів і офіцерів. 

.

У ті роки Першої Світової війни, на місці майбутнього Пагорба Слави (ближче до теперішньої вулиці Пасічної), тогочасна окупаційна російська влада встановила чотириметровий білокам’яний хрест, під яким вмістила пам’ятну дошку з написом: “Братскія могилы доблестныхъ русскихъ воиновъ жизнь положившихъ за Веру. Царя и Отечество 1914-1915 гг.“.

Адже, у всьому світі, данина шани, яку віддають полеглим воїнам значною мірою пов’язана з місцем на якому здійснюються захоронення  і яке майже завжди є ландшафтною домінантою у тій околиці. А, повертаючись до нашої львівської конкретики, такою почесною домінантою є  саме Пагорб Слави, але аж ніяк не низинна придорожня ділянка Марсового Поля біля Личаківського цвинтаря.

.

Дехто може сказати: а, як же бути з тими військовими похованнями російських і радянських солдатів та офіцерів, які досі спочивають на Пагорбі Слави..?

.

Ну, по-перше, російські військові поховання з Першої Світової війни, там вже не лежать. Річ у тім, що поляки, за рішенням львівського магістрату у 1937 році, ексгумували з Пагорба Слави усі російські військові поховання і перепоховали їх на східній ділянці теперішнього Марсового Поля, де на той час знаходився цвинтар австро-угорських воїнів. Отже, напередодні і під час Другої Світової війни, російських військових захоронень, на Пагорбі Слави, вже не було.

.

“Нове життя” у львівського Пагорба Слави, розпочалося у липні 1945 року, коли радянські “визволителі” почали будівництво тут нового меморіального комплексу, перевізши сюди з Відня окремі скульптурні елементи. 

.

І, росіяни не були б росіянами (хоч і радянськими), якби й тут у Львові, не напартачили: через два роки у 1947 році у зв’язку із недотриманням норм будівництва військових цвинтарів (цей проєкт ні тоді, ні потім, не затвердило Міністерство культури СРСР) спорудження меморіального комплексу на Пагорбі Слави, було призупинено. Тоді ж почалося розслідування у нецільовому використанні бюджетних коштів під час його спорудження. Одним словом, Пагорб Слави був відкритий щойно 23 лютого 1958 року. Центральну частину цього комплексу запроєктовано у вигляді кола яке розділено навпіл Алеєю Героїв, а у кожному колі – по тринадцять надгробків та бронзові скульптурні композиції “Присяга” і “Родина-Мать”. От би наші львівські скульптори і архітектори змогли щось подібне втяти для увіковічення безсмертної слави наших Героїв..!

.

І, на закінчення: сьогодні Пагорб Слави у Львові, є потужним агітаційним рупором радянщини і агресивного мілітаризму сусідньої росії, яка проголосила себе спадкоємницею і правонаступницею СРСР. У будь-якій поважаючій себе країні світу, подібна ситуація вимагала б негайного переосмислення і кардинальних архітектурно-містобудівельних рішень. Тим більше – у час війни, коли існуючий меморіальний військовий (!) комплекс є нерозривно пов’язаний з історією агресора, з яким ведемо кровопролитну війну. Але, для цього треба бути не паперовим патріотом, а мати сталеві…

.

Не знаю, що б могло переконати наш львівський міськвиконком і його Голову, Андрія Садового, звернути свою увагу на переосмислення місця Пагорбу Слави в історії нашого Львова і України, загалом. 

.

Адже, росіяни завжди йдуть зі зброєю туди, де є бодай найменші прояви “русского духа”. І, так буде до тих пір, поки ми не почнемо остаточно позбуватися отих російсько-радянських “реліквій” у нашому місті…

.

P.S. Тут мусимо визнати, що львівський магістрат у 1937 році, зробив доволі мудро, ексгумувавши усіх російських солдатів і офіцерів з Пагорба Слави і перепоховавши їх внизу на Марсовому Полі, оскільки ті поляки ще добре пам’ятали атаки кінних полків Будьонного і скільки крові пролили тоді галичани у битвах з російським агресором… І, ніхто їм (полякам), у нецивілізованому вирішенні даного питання, нічого не закидав. Але ж ми – інші, правда..? Миролюбніші і толерантніші, еге ж..?

.

P.P.S. Отак сьогодні вчинила Мукачівська міська Рада із демонтажем радянських поховань і монументу: “…Цей об’єкт сьогодні зранку вже демонтовано на виконання рішення виконавчого комітету “Про демонтаж пам’яток історії та монументального мистецтва”. Могили будуть перезахороненні. Роботи відповідними ліцензованими організаціями почнуться наступного тижня”, – йдеться в повідомленні. 

Микола Бандрівський

Джерело

Коментарі

09:47
Львівʼянин може втратити високу посаду у футболі
УЕФА відкрив справу проти віце-президента Української асоціації футболу Олександра Шевченка, який є мешканцем Львова, і головою обласної футбольної асоціації.
09:01
“На службі” у проросійських депутаток й аферистів?
ТСК, яку очолюють депутатки Юлія Яцик та Анна Скороход, спершу спричинились до відкриття кримінального провадження проти курсанта Академії Сагайдачного, а згодом на темі його звільнення влаштували дискредитаційну кампанію проти навчального закладу.
11:37
Для облаштування пункту пропуску «Краківець» на Львівщині виділили 2 млн грн
Кошти будуть спрямовані на матеріально-технічне забезпечення Львівської митниці для покращення соціальної інфраструктури міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Краківець».
11:32
Представник омбудсмена прийде на засідання комісії УАФ щодо можливого насилля Олександра Шевченка проти фінансового директора Євгенії Сагайдак
В Українській асоціації футболу створили цілу комісію щодо конфлікту між поважним Паном зі Львова віце-президентом УАФ, голови Львівської асоціації футболу Олександром Шевченком та фінансовою директоркою Євгенією Сагайдак.