Перед цим речник міністерства закордонних справ Польщі Лукаш Ясіна, кандидатура якого перебуває у процесі погодження на посаду посла у Фінляндії, в інтерв’ю порталу Onet сказав, що з боку президента України «бракує розуміння» важливості теми Волині для поляків і що Володимир Зеленський має перепросити за Волинську трагедію. На це гостро відреагував український посол у Польщі Василь Зварич, який заявив, що будь-які спроби нав’язати президенту України чи Україні те, що ми повинні робити стосовно нашого спільного минулого, є «неприйнятними й прикрими».
Достеменно не зрозуміло чи це була приватна ініціатива Ясіни вчергове порушити питання Волинської трагедії чи він робив це за певною вказівкою середовища правлячої партії «Право і справедливість», проте вона вже звично спровокувала напруження в українсько-польських відносинах довкола проблемних питань спільної історії. Замість того, щоб винести їх рамки поточних двосторонніх відносин і працювати над пошуком взаємного порозуміння на паритетних засадах, польська сторона періодично ставить ці відносини у пряму залежність від політичної оцінки подій минулого.
І в цьому плані чинна влада у Польщі невиправна. Адже здавалося б, що тотальна підтримка України зі сторони Польщі у протистоянні повномасштабної агресії росії змінила порядок денний у відносинах наших держав і поставила на паузу конфліктні питання історичної пам’яті, проте польські політики та медіа періодично спростовують ці припущення.
Правда у тому, що допоки при владі у Польщі «Право і справедливість» та інші консервативні політики жодна війна не змінить цю ситуацію, оскільки тема Волинської трагедії є частиною повоєнного націєтворчого історичному міфу. Проблема правлячої партії у тому, що вона веде не діалог, а висуває ультиматуми. І навіть стратегічне українсько-польське партнерство для чинної польської влади не є жодною перешкодою, адже для них це те, що розглядається поза будь-якими паритетними відносинами чи дружбою (хоча це категорія не зі сфери міжнародних відносин).
Звичайно я не вбачаю у подібних заявах передумов для серйозного загострення відносин між Україною та Польщею. Але не тому, що це не можливо, а тому, що воєнний контекст не дає для цього підстав. Проте це було цілком можливо у тому випадку, якщо політичний режим Ярослава Качинського у Польщі був би аналогічний до режиму Віктора Орбана в Угорщині, що звичайно не так. Але відсутність наразі необхідних обставин не означає, що в керівництві «Права і справедливість» вирішили відмовитись від ідеї просування наявної лінії геноцидального трактування Волинської трагедії (яка стала частиною державної політики з 2015 року) і одностороннього визнання Україною провини за цей злочин. Щодо цього у мене немає ні найменшого сумніву. А тому вірити, що такий підхід правлячої еліти Польщі ніяк не впливає на двосторонні відносини і прийняття спільних рішень під час переговорів з Україною немає жодних підстав.
Про це свідчить хоча б той факт, що у Польщі досі чинний скандальний закон «Щодо питання про вшанування жертв геноциду громадян Другої Республіки Польщі, здійсненого українськими націоналістами в 1943–1945 роках», який прийняв Сейм у липні 2016 року. У такий спосіб влада в односторонньому порядку надала правового трактування геноцидальній інтерпретації подій на Волині 1943 року, відверто наслідуючи ізраїльську модель трактування злочинів Голокосту. Крім цього також чинними залишаються норми закону про Інститут національної пам’яті, зміни до якого були проголосовані польським парламентом у березні 2018 року. Таким чином у Польщі кримінально переслідують тих, хто заперечує «злочини українських націоналістів проти польського народу». На практиці це означає заборону на комплементарні вислови та глорифікацію щодо ОУН та УПА, постатей Степана Бандери та Романа Шухевича, використання червоно-чорного прапора тощо.
І саме за наявності цих обставин і попри протистояння Збройних сил України повномасштабній агресії росії з лютого 2022 року керівництво Польщі не полишає надій змісити українську владу і Володимира Зеленського визнати в односторонньому порядку Волинську трагедію злочином геноциду українців проти поляків. Водночас спікер українського парламенту, під час свого виступу 25 травня перед обома палатами польського парламенту висловив «свідкам і нащадкам тогочасних подій на Волині слова щирого співчуття і подяки за те, що зберігаєте світлу памʼять про ваших предків».
Проте багато депутатів Сенату та Сейму виявились розчарованими виступом Руслана Стефанчука, вважаючи його недостатнім. Але проблема не у вибаченнях самих по собі як символічному жесті, адже раніше це вже робили президенти обох держав Леонід Кучма і Алєксандр Кваснєвський, Віктор Ющенко і Лех Качинський, Петро Порошенко і Броніслав Коморовський. Проблема у конфліктності польського і українського наративу у трактуванні складних сторінок спільної історії, зокрема у трактуванні польською стороною Волинської трагедією ad hoc і окремо від сукупності інших злочинів державної політики Польської держави, що передували подіям на Волині 1943 року.
Причин для теперішнього спекулювання цим питанням дві. Щойно у Польщі відбуваються чергові вибори або наближається річниця подій Волинської трагедії, як відбувається чергове загострення політичної істерії, коли багато польських політиків та журналістів один поперед одного вправляються у патріотизмі й в демонстраціях «твердої» позиції щодо України. І як показує поточні заяви речника польського МЗС і попередні заяви прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького жодна війна цьому не перешкода.
Це наочно демонструє нещодавня спонтанна й одностороння заборона та блокада транзиту українського зерна до Польщі, всупереч правилам Європейського Союзу. Польська влада пішла на цей крок, щоб не дати додаткових електоральних балів ультраправим. Значення голосів фермерів, які традиційно є частиною ядерного електорату «Права і справедливість» в умовах наближення парламентських виборів зростає й ігнорувати їх польська влада не може. Навіть ціною погіршення відносин з Україною.
Восени цього року у Польщі відбудуться чергові парламентські вибори, до яких «Право і справедливість» підходить з хиткими позиціями, адже їх наздоганяє опозиція «Громадянська платформа». А тому спекуляція на проблемі Волинської трагедії вже неодноразово перевірений успішний спосіб для мобілізації електорату. Крім цього перед цим у липні виповнюється 80-та річниця подій Волинської трагедії, а тому враховуючи «круглу» дату заходи вшанування жертв тих подій обов’язково стануть важливою складовою виборчої кампанії правлячої партії. Тому найближчим часом ми почуємо ще не одним коментар, заяву, ультиматум як з уст представників влади, провладних спікерів, істориків, журналістів, лідерів громадської думки.
Водночас я переконаний, що Україна має перепросити у поляків за злочини Волинської трагедії, проте не в односторонньому порядку, а на паритетних умовах. Полякам також є за що просити вибачення перед українцями. Проте до цього потрібно підходити виважено й аж ніяк не використовувати історичні питання та політику історичної пам’яті з метою підвищення політичного рейтингу чи консолідації політичного режиму
Нав’язування Україні в ультимативній формі польську “оптику” на складні сторінки двосторонніх відносин аж ніяк не вписуються у декларації дружніх і партнерських відносин між Польщею та Україною. І я сподіваюсь Офіс президента України це розуміє і зуміє пояснити цю позицію польським партнерам
Тарас Радь
Коментарі